106.Івана 10:31-42-Міф: «Усі люди — боги»

  Біблійний уривок 

31. Тоді юдеї знову взяли каміння, щоб побити Його.

32. Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене?

33. Юдеї відповіли Йому: не за добре діло хочемо побити Тебе, але за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом.

34. Ісус відповів їм: чи не написано у вашому Законі: «Я сказав: ви — боги»?

35. Якщо Він назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може бути порушене Писання,

36. то як же ви говорите Тому, Кого Отець освятив і послав у світ: «Ти богохульствуєш», бо Я сказав: Я — Син Божий?

37. Якщо Я не чиню діл Отця Мого, не вірте Мені;

38. а якщо чиню, то, коли Мені не вірите, вірте ділам, щоб пізнати і повірити, що Отець у Мені, і Я в Ньому.

39. Тоді знову намагалися схопити Його, але Він уник їхніх рук.

40. І пішов знову за Йордан, на те місце, де раніше хрестив Іван, і залишився там.

41. І багато прийшли до Нього і говорили: Іван не зробив жодного чуда, але все, що Іван говорив про Нього, було правдою.

42. І багато там увірували в Нього.

 

Ідея про божественну природу людини не походить з Біблії. Вона присутня в багатьох небіблійних релігійних і філософських системах.

Езотерика і New Age — людину проголошують «богом своєї реальності», а спасіння зводять до усвідомлення власної божественності.

Східні релігії — людське «я» вважається частиною безособового Абсолюту.

Гностицизм — у людині нібито є «іскра божества», а спасіння через таємне знання.

Мормонізм — навчає, що люди можуть стати богами і мати власні світи.

Усі ці підходи стирають межу між Творцем і творінням. У результаті людина стає центром, спасіння підмінюється самоусвідомленням, а потреба в Бозі та Спасителі зникає.

Фактично це повторення слів змія (диявола): «ви будете як боги» (Буття 3:5).

Релігійних лідерів обурює не поведінка Ісуса, а Його ідентичність. На їхню думку, Він порушує межу між Богом і людиною.

Звідси й виникає сучасний міф: якщо Ісус говорить про божественність, значить і люди можуть бути богами. Але текст іде в протилежному напрямку.

Ісус посилається на Псалом 81:6:

«Я сказав: ви — боги».

У псалмі йдеться про земних суддів Ізраїлю, названих «богами» за їхню роль — як представників Божого суду. І одразу сказано:

«Але ви помрете, як люди».

Це не вчення про природу людини, а іронічне викриття: вас назвали богами за функцією, але ви залишаєтесь смертними. 

Ісус використовує прийом «від меншого до більшого»:

Якщо Писання може назвати звичайних людей «богами» за їхню функцію, то чому ви звинувачуєте в богохульстві Того, Кого Сам Отець послав у світ, за слова «Я — Син Божий»?

Він не каже: «ви теж боги». Він показує, що звинувачення нелогічне навіть за їхніми ж Писаннями.

Ісус не пропонує містичне самосвідомлення. Він пропонує перевірну реальність:

«Якщо Я не чиню діл Отця Мого — не вірте Мені».

Віра в Євангелії будується не на відчутті «я божественний», а на факті: Бог діє через конкретну Особу. 

Міф виникає через три помилки:

1. Фразу виривають з контексту.

2. Роль підміняють сутністю.

3. Аргумент перетворюють на догму.

При цьому він прямо суперечить Біблії:

• Бог один, людина — творіння.

• Люди смертні, Бог вічний.

• Людина дає звіт Богові, а не навпаки.

• Перша ідея про «божественність людини» прозвучала не від Бога, а від змія.

В Єрусалимі — каміння.

За Йорданом — віра.

Ті, хто вважали себе охоронцями істини, не змогли впізнати Бога. А прості люди повірили. 

Івана 10:31–42 показує: фраза «ви боги» — це не вчення про природу людини, а аргумент Ісуса проти хибного звинувачення; міф же «усі люди — боги» з’являється лише тоді, коли текст читають без контексту і без логіки.