109.Івана 11:17-27-Розмова з Марфою

Розмова з Марфою

Івана 11:17–27

Біблійний текст

17 Ісус, прийшовши, знайшов, що він уже чотири дні в гробі.

18 Вифанія ж була близько Єрусалима, стадій із п’ятнадцять.

19 І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом.

20 Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла Йому назустріч; Марія ж сиділа вдома.

21 Марфа сказала Ісусові: Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій.

22 Але й тепер знаю, що чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

23 Ісус каже їй: воскресне брат твій.

24 Марфа каже Йому: знаю, що воскресне у воскресіння, в останній день.

25 Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, навіть якщо помре — оживе.

26 І кожен, хто живе й вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?

27 Вона каже Йому: так, Господи! Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти у світ. 

Марфа (її ім’я з арамейської перекладається як «господиня, господарка») у цьому уривку показана з дуже позитивного й зрілого боку. Як старша сестра та відповідальна за дім, вона першою виходить зустрічати Ісуса. Уже цей крок говорить про її характер: Марфа вміє діяти навіть тоді, коли всередині — біль і втрата.

Вона знаходить у собі сили переступити через особисту скорботу заради руху та глибшого діалогу з Христом. При цьому її біль нічим не менший, ніж у Марії. Сестри промовляють однакові слова: «Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій». Це підкреслює, що вони переживають одне й те саме горе. Але саме Марфа робить наступний крок — додає слова довіри, визнаючи віру в силу Ісуса навіть після смерті Лазаря.

Марфа демонструє зрілу віру, терпіння та добру богословську основу. Її терпіння виростає з віри у воскресіння мертвих в останній день — з очікування не швидкого рішення, а Божого часу. Це руйнує поширений міф про неї як про розсія́ну домогосподарку, яка нібито пропустила все важливе, сказане Ісусом. Навпаки, ми бачимо жінку, яка вміє і служити, і розуміти, і розвивати свою віру одночасно.

Часто можна почути, що для молитви й читання Біблії потрібні тиша, усамітнення та спокійна атмосфера. Це справді важливо. Але практика показує, що такі умови доступні не завжди.

Реалії життя інші: діти кричать, родичі чогось вимагають, телефон розривається, потрібно терміново вирішувати справи. Іноді обставини ще жорсткіші: шум, хаос, напруга, небезпека. У таких умовах людина має вибір — чекати сприятливішого моменту або вчитися жити повноцінною християнською дисципліною просто посеред стресу й браку часу.

Саме тут і починається реальне життя віри: увімкнена проповідь, поки готуєш борщ; вивчення біблійних матеріалів на зупинці; молитва дорогою до магазину. Марфа вміла поєднувати. Саме тому ми бачимо в ній таку глибину розуміння та стійку віру.

Водночас важливо бути чесними: не всім однаково підходить багатозадачність. Комусь необхідні усамітнення та повна зосередженість. У людей різна здатність перемикатися між завданнями, тому не варто засуджувати того, хто не може робити все «на ходу».

Марфа і Марія не є конкурентками в духовному житті. Вони різні за стилем своєї віри. Ісус розуміє й любить їх обох.

Тут доречна ілюстрація з тренування собак. Собаку вважають по-справжньому натренованою не тоді, коли вона виконує команди «сидіти» й «лежати» у спокійній обстановці, а тоді, коли робить те саме, коли навколо їздять машини, бігають коти й білки, поруч лежить улюблена кісточка або іграшка.

Моє побажання таке: в умовах стресу й браку часу не бійтеся збільшувати в собі «рівень Марфи» — діяти й повністю довіряти Христу навіть у напружених ситуаціях. Адже саме в такому стані, посеред болю й відповідальності, Марфа удостоїлася почути особисто від Ісуса одну з найважливіших біблійних істин: «Я є воскресіння і життя» (Івана 11:25).